- Емоції відіграють важливу роль у житті кожної дитини. Неемоційну, “холодну”, дитину уявити важко.
- Емоції дітей – безпосередні та спонтанні.
- У дитини забрали іграшку – вона голосно плаче, віддали – знову сміється, наче нічого не трапилось.
- Діти, особливо маленькі, не ховають та не стримують своїх переживань. Тому вся їхня активність забарвлена емоційними проявами.
- Дорослі допомагають дитині впоратися із сильними переживаннями. Наприклад, якщо дитина перезбуджена чи дуже втомлена, батьки створюють умови для відпочинку. Якщо дуже засмучена, – підбадьорюють. Дитина потребує любові дорослого, і її почуття залежать від наявності цієї любові. Буває, маленька дитина щось намалювала чи зробила власноруч і несе поробку тату чи мамі. Батьки її хвалять, і дитина – щаслива. Отже, опіка і любов дорослих є умовою позитивного емоційного розвитку дитини, її емоційного благополуччя.
- Наприклад, як би батьки майбутнього першокласника не заспокоювали його щодо школи, однаково тривога залишається. Бо це – не лише об’єктивна тривога, а й глибше – реакція на небезпеку. А перший раз у перший клас – це подія, коли хвилюються і батьки, і діти. І, тривога батьків, впливає на посилення тривоги в дітей. Отже, чим спокійніші батьки – тим спокійніші діти.
- Немовля має певні емоції (воно кричить, щоб задовольнити якусь потребу – наприклад, в їжі), але ще не має почуттів. Вони сформуються згодом у процесі виховання і соціалізації.Аджепочуття утворюються і розвиваються на основі емоцій. Це стійкі емоційні ставлення людини до явищ реальності, що відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами та мотивами.
- Наприклад, як дитина довідається, що таке провина та сором? Їй про це розкажуть батьки та інші дорослі: “Як тобі не соромно! Не клади лікті на стіл! Хіба можна привселюдно колупатися в носі?”. Знайомо? Інший приклад: як дитина дізнається про почуття гордості? Коли дорослі скажуть, що пишаються нею.
- Іншими словами, наші почуття формуються під впливом оточення, моралі, суспільних норм (зокрема, і релігійних), виховання у сім’ї. Є діти, яких дуже рано і часто соромили, і є ті, щодо яких ці “важелі” застосовували пізніше і рідше. Що відчували “перші” діти, а що – “другі”? Запитання риторичне.
Комфортніше, вільніше там, де менше обмежень та заборон і більше спонтанності.
